"Als teken van de verloren strijd tegen de goden." Gesprek met de auteur en vertaler van het boek "Verse kaas met alsem"

Tegenwoordig herinnert de wereld zich de grootste ramp in de geschiedenis van kernenergie, die plaatsvond op 26 april 1986 als gevolg van de explosie in de kerncentrale van Tsjernobyl. De gevolgen zijn langdurig en wereldwijd. En het effectieve werk van de hele mensheid met deze tragische ervaring is erg belangrijk.

We hebben het al gehad over de tweetalige editie van het boek van de Belgische schrijver  Alain Vancloster " Verse kaas met alsem. Roomkaas met alsem ” , dat het thema Tsjernobyl en het lot van mensen die het slachtoffer moesten worden van de ramp, omvat. We spraken met de auteur en vertaler van het Oekraïense deel van de publicatie Taisiya Nakonechna over hoe het idee van het boek is ontstaan, over het werk eraan, de details ervan, berichten, eigenlijk over de ramp in Tsjernobyl, de gevolgen en lessen ervan.

"Mijn persoonlijke vriendschap met enkele van de slachtoffers van de ramp in Tsjernobyl
maakte me een bevoorrechte getuige "

• Meneer Vancloster, uit het boek Verse kaas met alsem wordt duidelijk dat u zich grote zorgen maakt over de ramp in Tsjernobyl. Vertel alsjeblieft waarom het belangrijk voor je was om dit boek te maken?

Mijn betrokkenheid groeide geleidelijk. Op de Antwerpse Boekenbeurs in 2016 kocht ik het boek Atlas of Missing Cities. Het vertelde het verhaal van Pripyat. En dit onderwerp fascineerde me meteen. Natuurlijk, ik wist over de nucleaire ramp in Tsjernobyl, maar ik heb nooit gehoord over de evacuatie van de hele stad Pripyat of de "verboden zone . " Ik was erg onder de indruk en begon te onderzoeken en te lezen. Ik heb duizenden foto's op internet gevonden.
Op het sociale netwerk ontmoette ik het slachtoffer van de ramp in Tsjernobyl, de geëvacueerde dichteres Lyubov Sirota. Ik bestudeerde haar boek met getuigenissen "Pripyat-syndroom" en besloot in 2017 de auteur in Ivankov te bezoeken. In Kiev bezocht ik het Nationaal Museum van Chornobyl, waar ik een ontmoeting had met leden van de ngo "Disabled Chernobyl Compatriots". Ik realiseerde me meteen dat ik hun lijden moest transformeren in iets artistieks. Ik realiseerde me al snel dat de slachtoffers van de ramp zich niet herkend voelden, en ik wilde dat hun verhaal niet werd vergeten. Zoals de Jood Eli Wiesel zei: "Als je naar een getuige luistert, word je een getuige." En zo groeide de vriendschap voor het leven. 

• Is de poëtische vorm de meest succesvolle manier om belangrijke boodschappen aan de mensheid over te brengen?

Natuurlijk zou ik niet zeggen dat poëzie de meest effectieve manier is om een ​​boodschap naar de mensheid te sturen. Er zijn veel manieren: kunst, zoals literatuur, film, schilderkunst en beeldhouwkunst, maar ook politiek, demonstraties, enzovoort. Maar poëzie is mijn manier van zelfexpressie, ik ben in de eerste plaats een dichter. Poëzie heeft niet veel woorden nodig om de hele wereld wakker te schudden. Zoals de Belgische kunstenaar Paul Berry zei: "Net als opruiende toespraken heeft poëzie altijd een lucifersboekje op zak."
Ik ontdekte ook dat er al veel is geschreven over Tsjernobyl, voornamelijk een politieke en historische analyse van waarom de ramp plaatsvond en wie verantwoordelijk is. Dus ik wilde iets anders doen: vanuit verschillende invalshoeken demonstreren wat de langetermijngevolgen zijn van zo'n grote ramp voor mensen. Gedichten en tekeningen zijn de vormen die het beste bij mijn talenten passen. En mijn persoonlijke vriendschap met enkele van de slachtoffers van de ramp in Tsjernobyl heeft mij tot een bevoorrechte getuige gemaakt.

• Op basis van welk principe heeft u de plots voor uw illustraties geselecteerd?

Toen ik in de zomer van 2017 in Kiev was, bezocht ik ook het PinchukArtCentre, gelegen naast het prachtige pand van de Bessarabische Markt, waar een grote collectie hedendaagse kunst te vinden is. Ik was erg verrast dat er een hele afdeling in de galerie was die zich toelegde op de interpretatie van de gevolgen van de nucleaire ramp in Tsjernobyl door Oekraïense kunstenaars. Ik zag foto's, films en schilderijen. Het grote schilderij "Sacred Landscape of Peter Bruegel" van Georgy Senchenko viel meteen op. Ik zag imkers die me aan de vereffenaars van Tsjernobyl deden denken. Later ontdekte ik dat het een kopie was van een kleine tekening van de beroemde zestiende-eeuwse Vlaamse kunstenaar Peter Brueghel de Oude, De imkers. Dus ik had het idee om al mijn gedichten namen te geven naar de werken van Bruegel. Na een lange studie van Bruegels werk is het mij gelukt.

• Gedichten en illustraties uit het boek "Verse kaas met alsem" doen me denken aan shots die gecombineerd zijn tot een documentaire. En hoe zie je de architectuur van je boek?

Ik heb van tevoren niet nagedacht over de architectuur van mijn boek. Eerst schreef ik een kort verhaal, namelijk proza. Mijn vrienden raadden me aan om een ​​paar gedichten te schrijven uit de sterkste verhalen en de beste teksten, dus in eerste instantie schreef ik gewoon gedichten. Toen ik het verband ontdekte tussen Senchenko's schilderij Het heilige landschap van Peter Bruegel en Bruegels imkers, dacht ik er ook over om een ​​serie tekeningen toe te voegen. Het werken met deze verbindingen en berichten was niet altijd gemakkelijk, maar uiteindelijk is het gelukt.
Vanaf het allereerste begin droomde ik ervan mijn boek in het Engels en Oekraïens te vertalen, zodat mijn Oekraïense vrienden ook mijn gedichten konden lezen. Dankzij de prachtige vertalingen van Martina Dali (in het Engels) en vooral Taisia ​​Nakonechna (in het Oekraïens), werd mijn droom werkelijkheid.

• Wat maakte de meeste indruk op u in dit hele verhaal over Tsjernobyl?

Jarenlang had ik geen idee van de extreem lange termijn impact van de kernramp in Tsjernobyl. Ongeveer 135.000 mensen moesten hun huizen ontvluchten, en een gebied op ongeveer 30 kilometer afstand werd voor altijd een gebied met beperkingen. Op vrijdag 2 mei 1986 trok een nucleaire wolk samen met België door Europa. In mijn land logen de verantwoordelijke ministers over de mogelijke gevolgen. We hadden gewoon geluk dat het die dag niet regende, anders waren er radioactieve stoffen uitgevallen. Maar allereerst werd ik getroffen door het grote aantal slachtoffers, mensen die jaren na de ramp ziek werden en stierven aan kanker. Daarnaast zijn er ook slachtoffers van de "tweede generatie": kinderen die na de ramp zijn geboren uit besmette ouders. Ik vind het ook heel vreemd dat wereldpolitici de lessen van zo'n grote nucleaire ramp niet leren. Vijfentwintig jaar later explodeerde de kerncentrale van Fukushima. Waar en wanneer vindt de volgende ramp plaats? België heeft een grote kerncentrale nabij Antwerpen, de grootste stad van het land met een half miljoen inwoners.

• Hoe denk je dat de ramp in Tsjernobyl de wereld heeft veranderd?

Dit is een moeilijke vraag voor mij. Ik ben een kunstenaar, geen politicus of historicus. Ik las dat journalisten ervan overtuigd zijn dat de kernramp in Tsjernobyl, en vooral de manier waarop de regering erop reageerde, het begin markeerde van de val van het communisme en de Sovjet-Unie. Het lijkt mij dat wereldpolitici niet veel lessen hebben geleerd sinds Tsjernobyl in 1986, maar eerder na de ramp in Fukushima in 2011. Nu stellen mensen in heel Europa open vragen over kernenergie en worden oude energiecentrales gesloten. Steeds meer mensen schakelen over op betrouwbare energiebronnen, zoals zon en wind. Het is een goede evolutie, het geeft hoop.
 
"... De mensheid moet beseffen dat ze kwetsbaar is"

• Tayu, vertel me alsjeblieft, onder welke omstandigheden heb je het boek "Verse kaas met alsem" van Alain Vancloster leren kennen? Hoe is het idee van een tweetalig project ontstaan?

Alain wendde zich tot mij via onze wederzijdse kennis, de Belgische vertaler van Oekraïense afkomst Oksana Senychak, en nodigde me uit om de mogelijkheid te overwegen om de collectie "Platte kaas met alsem" in het Oekraïens te vertalen. Op dat moment was het boek nog in voorbereiding voor publicatie in een Belgische uitgeverij, maar Alain wilde heel graag dat het ook in Oekraïne zou verschijnen. Vanaf het begin had ik me dit project voorgesteld als een Nederlands-Oekraïens boek, maar Allen besloot dat het met de Engelse vertaling internationaler zou worden. Dit soort boek is dus de beslissing van de auteur.

• Hoe werkte u in deze vertalingen? In termen van puur technisch, esthetisch, psychologisch en mentaal?

Vanaf het begin had ik mijn twijfels of ik dit project onder de knie zou krijgen. Dit is mijn eerste vertaling uit het Nederlands, dus ik voelde me een beetje onzeker. Ik was lange tijd op zoek naar een stijl waarin de gedichten zo dicht mogelijk bij de Oekraïense lezer zouden klinken. Dit was eigenlijk de belangrijkste wens van de auteur. Ik herlas het boek vele malen, bekeek de illustraties, probeerde het voor mezelf te schetsen om te begrijpen op welke manier ik het moest benaderen. En op een gegeven moment realiseerde ik me dat dit boek een soort van de nieuwste versie is van het epische verhaal. In feite noemt Allen zichzelf een dichter-verteller. Hij zegt dat geschiedenis altijd aanwezig is in zijn gedichten.

• Was er een conflict tussen Taisia-dichteres en Taisia-vertaler?

Het gebeurde niet, integendeel. Alleen voldoende kennis van de Oekraïense poëtische traditie en beheersing in de praktijk van poëtische middelen hielpen. Aanvankelijk was het werk erg traag, maar hoe dieper het ging, hoe gemakkelijker het werd om equivalenten te selecteren en ze samen te voegen tot ritmische poëtische verhalen. 

• Waarom zou dit boek door Oekraïners en de mensheid in het algemeen moeten worden gelezen?

Allereerst moet de mensheid beseffen dat ze kwetsbaar is. De situatie van het afgelopen jaar illustreert dit tenslotte heel goed. Het zijn boeken zoals "Fresh Cheese with Wormwood" die heel goed op de grond worden neergelaten en ons eraan herinneren dat de mens slechts een wezen is dat gemaakt is van botten en vlees, dat oh hoe gemakkelijk wordt vernietigd.

• Hoe denk je dat de ramp in Tsjernobyl de wereld heeft veranderd?

De ramp in Tsjernobyl heeft het besef versterkt dat de granaat in handen is van apen, en in dit geval is zelfs de meest vreedzame technologie in handen van een totalitair regime dat nergens mensenlevens in stopt, vreselijk gevaarlijk. En niet alleen voor het regime zelf, maar ook voor de hele mensheid.

Inga Keivan sprak met Taisiya Nakonechnaya en Alain Vancloster

You can find the original text of the interview on the website of the editor:
https://books-xxi.com.ua/news/na-znak-progranoi-bitvi-proti-bogiv-rozmova-z-avtorom-ta-perekladachkoyu-knizhki-prisnij-sir-z-polinom

Please read also:
https://books-xxi.com.ua/news/privilejovanij-svidok-chornobilskoi-katastrofi-knizhka-belgijskogo-avtora-yaka-osmislyue-chornobilsku-katastrofu 
​

«На знак програної битви проти богів». Розмова з автором та перекладачкою книжки «Прісний сир з полином»

Сьогодні світ згадує про найбільшу в історії атомної енергетики катастрофу, яка сталася 26 квітня 1986 року внаслідок вибуху на Чорнобильській АЕС. Її наслідки тривалі і глобальні. І дуже важлива ефективна робота всього людства з цим трагічним досвідом.

Ми вже розповідали про двомовне видання книжки бельгійського письменника Алена Ванклостера «Прісний сир з полином. Cream cheese with wormwood», яка осмислює саме тему Чорнобиля і долі людей, яким довелося стати жертвами катастрофи. Ми поспілкувалися з автором та з перекладачкою української частини видання Таїсією Наконечною про те, як виникла ідея книжки, про роботу над нею, її специфіку, меседжі, власне про Чорнобильську катастрофу, її наслідки та уроки.

«Моя особиста дружба з деякими жертвами Чорнобильської катастрофи
зробила мене привілейованим свідком»

• Пане Ванклостер, із книжки «Прісний сир з полином» очевидно, що Ви дуже перейнялися темою Чорнобильської катастрофи. Скажіть, будь ласка, чому для Вас було важливо створити цю книжку?

Моя залученість зростала поступово. На книжковому ярмарку в Антверпені в 2016 році я придбав книгу «Атлас зниклих міст». У ній була розказана історія Прип’яті. І ця тема мене одразу захопила. Я, звичайно, знав про Чорнобильську ядерну катастрофу, але ніколи не чув ані про евакуацію цілого міста Прип’ять, ані про «зону відчуження». Я був дуже вражений і почав досліджувати та читати. В Інтернеті я знайшов тисячі кадрів.
У соціальній мережі я познайомився з постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, евакуйованою поетесою Любов’ю Сиротою. Я вивчив її книжку свідчень «Синдром Прип’яті» і вирішив відвідати авторку в Іванкові 2017 року. У Києві я побував у Національному музеї Чорнобиля, де зустрівся з членами ГО «Інвалідів-чорнобильців Земляки». Я відразу збагнув, що повинен їхні страждання трансформувати у щось мистецьке. Я швидко зрозумів, що жертви катастрофи не почуваються визнаними, і я хотів, щоб їхня історія не забулася. Як сказав єврей Елі Візель: «Коли ви слухаєте свідка, ви стаєте свідком». І так зросла дружба на все життя. 

• Поетична форма – це найбільш вдалий спосіб донести людству важливі меседжі?

Я, звичайно, не сказав би, що поезія – це найефективніший спосіб послання людству. Є багато способів: мистецтво, як-от література, кіно, живопис і скульптура, а також політика, демонстрації тощо. Але поезія – це мій спосіб самовираження, я насамперед поет. З поезією не потрібно багато слів, щоб розбудити цілий світ. Як сказав бельгійський художник Пол Бері: «Подібно до запальних промов, поезія завжди тримає в кишені книгу сірників».
Я також виявив, що про Чорнобиль вже було багато написано, переважно це політичний та історичний аналіз того, чому сталася катастрофа та хто несе відповідальність. Тому я хотів зробити щось відмінне: продемонструвати з різних сторін довготермінові наслідки такої великої катастрофи для людей. Вірші та малюнки – форми найбільш відповідні моїм талантам. А моя особиста дружба з деякими потерпілими унаслідок Чорнобильської катастрофи зробила мене привілейованим свідком.

• За яким принципом Ви підбирали сюжети для своїх ілюстрацій?

Коли я був у Києві влітку 2017 року, я також відвідав розташований поруч із прекрасним приміщенням Бессарабського ринку PinchukArtCentre, в якому велика колекцією з сучасного мистецтва. Мене дуже здивувало, що в галереї був цілий відділ, присвячений інтерпретації українськими художниками наслідів Чорнобильської ядерної катастрофи. Я побачив фотографії, фільми та картини. Одразу кинулася в очі велика картина Георгія Сенченка «Сакральний пейзаж Пітера Брейгеля». Я побачив бджолярів, які нагадали мені ліквідаторів із Чорнобиля. Пізніше я з’ясував, що це копія невеликого малюнка відомого фламандського художника шістнадцятого століття Пітера Брейгеля Старшого «Бджолярі». Так у мене виникла ідея дати всім моїм віршам назви за творами Брейгеля. Після тривалого вивчення робіт Брейгеля мені це вдалося. Потім я зробив власні ілюстрації на основі деталей Брейгелевих картин, дещо видозмінивши їх, щоб пов’язати їх з моїми текстами про Чорнобиль.

• Мені вірші та ілюстрації книжки «Прісний сир з полином» нагадують кадри, які об’єднуються у художньо-документальну стрічку. А як Ви бачите архітектоніку своєї книжки?

Я заздалегідь не думав про архітектоніку своєї книги. Спочатку я писав новелу, тобто прозу. Мої друзі порадили мені із найсильніших оповідей та найкращих текстів змалювати кілька віршів Тож спочатку я просто писав вірші. Коли я виявив зв’язок між картиною Сенченка «Сакральний пейзаж Пітера Брейгеля» та малюнком Брейгеля «Бджолярі», я замислився також над тим, щоб додати серію малюнків. Працювати з цими зв’язками і меседжами не завжди було легко, але врешті-решт це мені вдалося.
Від самого початку я мріяв перекласти свою книгу англійською та українською мовами, щоб мої друзі українці також могли прочитати мої вірші. Завдяки чудовим перекладам Мартіни Далі (англійською) та особливо Таїсії Наконечної (українською) моя мрія стала реальністю.

• Що Вас найбільше вразило в усій цій чорнобильській історії?

Роками я не підозрював про надзвичайно тривалий вплив Чорнобильської ядерної катастрофи. Близько 135 000 людей повинні були покинути свої домівки, і площа близько радіусом близько 30 кілометрів назавжди стала забороненою зоною. Ядерна хмара пронеслася по всій Європі, разом з Бельгією, у п’ятницю 2 травня 1986 року. У моїй країні відповідальні міністри брехали про можливі наслідки. Нам просто пощастило, що того дня не пішов дощ, інакше сталося б випадання радіоактивних речовин. Та насамперед мене вразила велика кількість жертв, людей, які захворіли та померли від раку через роки після катастрофи. Крім того, є також жертви «другого покоління» – діти, народжені після катастрофи від заражених батьків. Мені також дуже дивно, що світові політики не виносять уроків з такої великої ядерної катастрофи. Через двадцять п’ять років вибухнула атомна електростанція у Фукусімі. Де і коли відбудеться наступна катастрофа? У Бельгії біля Антверпена, найбільшого міста країни, в якому півмільйона мешканців, є велика атомна електростанція.

• Як, на Вашу думку, Чорнобильська катастрофа змінила світ?

Для мене це складне питання. Я художник, а не політик чи історик. Я читав, що журналісти впевнені, що Чорнобильська ядерна катастрофа і особливо те, як уряд реагував на неї, ознаменували початок падіння комунізму та Радянського Союзу. Мені здається, що світові політики не засвоїли багато уроків після Чорнобиля 1986 року, це швидше відбулося після катастрофи на Фукусімі в 2011 році. Тепер по всій Європі люди ставлять відверті питання щодо атомної енергетики, а старі електростанції зупиняють. Дедалі більше людей переходять до надійних джерел енергозабезпечення, як-от сонце та вітер. Це хороша еволюція, це дає надію.
 
«…людству варто усвідомити, що воно вразливе»

• Таю, розкажи, будь ласка, за яких обставин ти довідалася про книжку Алена Ванклостера «Прісний сир з полином»? Як зароджувалася ідея двомовного проєкту?

Ален Звернувся до мене через нашу спільну знайому, бельгійську перекладачку українського походження Оксану Сеничак, і запропонував мені розглянути можливість перекладу збірки «Platte kaas met alsem» українською. Тоді книга ще тільки готувалася до друку в бельгійському видавництві, але Ален дуже хотів, аби вона вийшла і в Україні. З самого початку я уявляла собі цей проект як нідерландсько-українську книгу, але Ален вирішив, що з англійським перекладом вона стане більш інтернаціональною. Тож, саме такий вигляд книги – це рішення автора.

• Як тобі працювалося в цих перекладах? З поглядів суто технічного, естетичного, психологічно-ментального?

З самого початку я дещо сумнівалася в тому, що подужаю це проект. Це мій перший переклад з нідерландської, тому почувалася трохи невпевнено. Довго шукала стилістику, в якій би вірші зазвучали максимально близько саме для українського читача. Власне, це було основним побажанням автора. Перечитувала книгу багато разів, розглядала ілюстрації, намагалася окреслити її для себе жанрово, аби зрозуміти, з якого боку до неї підступитися. І в один прекрасний момент усвідомила, що ця книга – це така собі новітня версія епічної оповіді. Власне, Ален сам себе називає поетом-оповідачем. Каже, що в його віршах завжди присутня історія.

• Чи не виникало конфлікту між Таїсією-поетесою і Таїсією-перекладачкою?

Не виникало, навпаки. Якраз достатнє знання української поетичної традиції і володіння на практиці поетичними засобами, допомагало. Спочатку робота йшла дуже повільно, але чим далі заглиблювалась, тим простіше стало підбирати відповідники і складати їх у ритмічні поетичні оповіді. 

• Чому цю книжку варто прочитати українцям та загалом людству?

Найперше людству варто усвідомити, що воно вразливе. Зрештою, ситуація, що склалася крайнього року якраз це дуже гарно ілюструє. Саме такі книги, як «Прісний сир з полином» дуже гарно опускають на землю, нагадуючи про те, що людина – це лише створіння із кістки і плоті, які ой як легко руйнуються.

• Як, на твою думку, Чорнобильська катастрофа змінила світ?

Чорнобильська катастрофа закріпила розуміння того, що граната в руках у мавпи, а в цьому випадку, навіть найбільш мирна технологія в руках тоталітарного режиму, який ні в що не ставить людське життя, це страшенно небезпечно. При чому не лише для самого режиму, але й для всього людства.

З Таїсією Наконечною та Аленом Ванклостером розмовляла Інга Кейван

You can find the original text of the interview on the website of the editor:
https://books-xxi.com.ua/news/na-znak-progranoi-bitvi-proti-bogiv-rozmova-z-avtorom-ta-perekladachkoyu-knizhki-prisnij-sir-z-polinom 

Please read also:
https://books-xxi.com.ua/news/privilejovanij-svidok-chornobilskoi-katastrofi-knizhka-belgijskogo-avtora-yaka-osmislyue-chornobilsku-katastrofu 

Op maandagavond 26 april 2021, ter herdenking van de 35ste verjaardag van de kernramp van Tsjernobyl, werd om 20u een reportage uitgezonden op het Oekraïense televisiestation "INTER", meer bepaald in het belangrijke nieuwsprogramma "Podrobnosti" (= details).  De reportage werd gemaakt door de Oekraïense vaste correspondente Olena Abramovych in Brussel.  De beelden werden opgenomen op zondag 18 april 2021 in het centrum van de stad Gent, in aanwezigheid van de Oekraïense vertaalster Taisiia Nakonechna.  De opnames duurden 2 uur, maar waren zeer aangenaam omdat het team zeer sympathiek was en het weer zeer zonnig en zacht.

Je kan de reportage hieronder bekijken, maar het origineel vind je op https://podrobnosti.ua/2399771-poet-z-belg-prisvjativ-zbrku-vrshv-chornobilskj-katastrof.html?fbclid=IwAR0L5RpC-XLypzr-WcZl1_bVerZdJ88YoNIQaSR1RsLGzqioQGS5b-Vlxxk 

Een dichter uit België droeg een dichtbundel op aan de ramp in Tsjernobyl

De tragedie van Tsjernobyl wordt niet alleen in Oekraïne herdacht. Het schokt nog steeds degenen die er meer over te weten komen - ongeacht het land. Dan is er het verhaal van een Belg die zo onder de indruk was dat hij naar Oekraïne ging en zelfs een dichtbundel schreef. Olena Abramovich sprak met de auteur. 

Allen Vancloster is advocaat en werkt bij de Belgische sociale zekerheidsinstanties. En door roeping - een dichter en illustrator. Hij raakte niet gefascineerd door Oekraïne nadat hij twee jaar geleden de wereldberoemde miniserie "Tsjernobyl" had gezien. En in 2016, toen ik op de boekenbeurs in België de "Atlas of Abandoned Cities" tegenkwam.

Allen Vancloster, auteur van een dichtbundel over Tsjernobyl:
Dit boek was een verhaal over Pripyat - een stad waarvan de inwoners werden geëvacueerd na de ramp in Tsjernobyl. Natuurlijk wist ik van Tsjernobyl, maar ik had nog nooit van Pripyat gehoord en had niet eens geraden dat er nog steeds een uitsluitingszone was en dat 135.000 mensen waren geëvacueerd.

Dit boek schokte en wekte grenzeloze nieuwsgierigheid. Alain verdiepte zich halsstarrig in het onderwerp Tsjernobyl: literatuur kopen, op zoek naar ooggetuigen van de ramp. En het jaar daarop vloog hij naar Oekraïne - om de voormalige inwoner van Pripyat, dichteres Lyubov Sirota, te bezoeken.
Ik vond haar op Facebook. En ze nodigde me uit om te komen.

Binnen twee weken in Oekraïne sprak Allen met veel mensen wier levens voor altijd waren veranderd door een ramp. Nadat hij naar de verhalen had geluisterd, besloot hij niet naar Tsjernobyl te gaan voor een excursie.

Allen Vancloster, auteur van een dichtbundel over Tsjernobyl:
Als je daarheen gaat, betaal je geld, en dat is normaal. Maar wie helpt u hierbij? Toeristisch bedrijf? Je helpt de slachtoffers niet, en zij, zo leek het mij, voelen zich vergeten en verlaten. Ik wilde ze helpen. Gehoord worden.

Gehoorde verhalen stroomden het gedicht binnen. 27 afleveringen over degenen die door de ramp hun huis, jeugd, werk en gezondheid zijn kwijtgeraakt. Voor elk gedicht tekende Allen zelf illustraties, waarbij hij foto's uit Tsjernobyl combineerde met schilderijen van de 16e-eeuwse Belgische kunstenaar Peter Bruegel.

Hier maakte ik een combinatie van Bruegels "Toren van Babel" en de zogenaamde "olifantenpoot", die tijdens de ramp uit een radioactieve massa werd gevormd. Op mijn foto is ze in de toren.
​
Het onderwerp Tsjernobyl ligt dicht bij de Belgen, verzekert de dichter, omdat het land al lang discussieert over de slechte staat van lokale kerncentrales. Maar de autoriteiten nemen geen beslissende stappen om ze te sluiten, zei hij.

Er zijn nu ongeveer vierhonderd kerncentrales over de hele wereld. In 1986 was er een ongeval bij de kerncentrale van Tsjernobyl, in 2011 was er Fukushima, eerder in de VS - Harrisburg. Ongevallen zijn onvermijdelijk. In België hebben we twee kerncentrales nabij steden met miljoenen inwoners. Stel je voor dat als hier iets zou gebeuren, hoe zou je dan een miljoen mensen evacueren?

Zijn collectie "Verse kaas met alsem" is een andere bijdrage aan de algemene discussie, zegt Allen. Hij schreef het in het Nederlands. Hij vertaalde in het Engels en publiceerde onlangs een Oekraïense vertaling van de dichteres Taisiya Nakonechnaya, die hij in België vond.

Taisiya Nakonechna, dichter, vertaler:
Ik was geschokt, vooral omdat de buitenlander zo in beslag werd genomen door het onderwerp Tsjernobyl en zo in beslag werd genomen door de pijn van de mensen die het slachtoffer werden van deze ramp, dat hij besloot er een boek over te schrijven - omdat hij absoluut niets met Oekraïne te maken had. of Oekraïners.

Onthoud mij, zorg goed voor mij hier, dus ik roep de slapende doden - vergeet de route niet. Ik ben een wapen van de vergeten waarheid onder deze sneeuwval. Als teken van een verloren strijd tegen de goden. 

Поет з Бельгії присвятив збірку віршів Чорнобильскій катастрофі

Чорнобильську трагедію пам'ятають не лише в Україні. Вона досі шокує тих, хто дізнається про неї більше - незалежно від країни. Далі історія бельгійця, який був настільки вражений, що поїхав в Україну й навіть написав збірку віршів. З автором поговорила Олена Абрамович. 

Ален Ванклостер за фахом юрист, працює в бельгійських органах соціального забезпечення. А за покликанням - поет та ілюстратор. Україною захопився не після перегляду всесвітньовідомого мінісеріалу "Чорнобиль" дворічної давнини. А ще у 2016, коли на книжковому ярмарку в Бельгії натрапив на "Атлас покинутих міст".

Ален Ванклостер, автор збірки поезій про Чорнобиль:
У цій книзі була історія про Прип'ять - місто, жителів якого евакуювали після Чорнобильської катастрофи. Звісно, я знав про Чорнобиль, але ніколи не чув про Прип'ять і навіть не здогадувався, що до цього часу існує зона відчуження і що 135 тисяч людей були евакуйовані.

Ця книжка шокувала й викликала безмежну цікавість. Ален поринув із головою в тему Чорнобиля: купував літературу, шукав очевидців катастрофи. І вже наступного року полетів до України - в гості до колишньої прип'ятчанки, поетеси Любові Сироти.

Я знайшов її через Фейсбук. І вона запросила мене приїхати.

За два тижні в Україні Ален поспілкувався з багатьма людьми, чиє життя назавжди змінила катастрофа. Наслухавшись історій, вирішив - у сам Чорнобиль на екскурсію - не поїде.

Ален Ванклостер, автор збірки поезій про Чорнобиль:
Коли ти туди їдеш, то платиш гроші, і це нормально. Але кому ти цим допомагаєш? Туристичному бізнесу? Ти ніяк не допомагаєш жертвам, а вони, як мені здалося, почуваються забутими й покинутими. Мені захотілося допомогти їм. Щоб їх почули.

Почуті історії вилились у вірші. 27 епізодів про тих, хто через катастрофу втратив домівку, дитинство, роботу, здоров'я. Для кожного вірша Ален сам намалював ілюстрації - поєднуючи фото з Чорнобиля та картини бельгійського художника 16 століття Пітера Брейгеля.

Тут я зробив комбінацію "Вавилонської вежі" Брейгеля і так званої "слонячої ноги", що утворилася з радіоактивної маси під час катастрофи. На моєму малюнку вона всередині вежі.

Тема Чорнобиля близька бельгійцям, запевняє поет, бо в країні давно точаться дискусії про поганий стан місцевих атомних електростанцій. Але рішучих кроків щодо їхнього закриття влада не робить, каже він.

У всьому світі нині є близько чотирьохсот атомних електростанцій. У 1986 році сталась аварія на ЧАЕС, у 2011 була Фукусіма, раніше у США - Гаррізберг. Аварій не уникнути. В Бельгії у нас є дві атомні електростанції поблизу міст-мільйонників. Уявіть, якщо тут щось станеться, як ви евакуюєте мільйон людей?

Його збірка "Прісний сир з полином" це ще один внесок до загальної дискусії, каже Ален. Написав він її нідерландською. Переклав на англійську, а нещодавно вийшов і український переклад у виконанні поетеси Таїсії Наконечної, яку він знайшов у Бельгії.

Таїсія Наконечна, поетеса, перекладачка:
Я була вражена, тим більше, що іноземець настільки перейнявся темою Чорнобиля, і перейнявся болем тих людей, які стали жертвами цієї катастрофи, що вирішив написати про це книгу - не маючи абсолютно ніякого відношення - ні до України, ні до українців.

Пам'ятайте про мене, добре дбайте про мене тут, тому озиваю сплячих мертвих - не забувайте маршрут. Я зброя забутої правди серед цих снігів. На знак програної битви проти богів.