Lena Ivanova Trio in concert (2023, Antwerpen)

Op zaterdagavond 19 augustus 2023 kon ik met het Lena Ivanova Trio optreden in de kunstgalerij Art Telex in het centrum van Antwerpen.
​

Tijdens deze Oekraïense avond in Antwerpen zong Lena Ivanova voor de allereerste keer haar nieuw lied "Liquidators" gebaseerd op mijn Tsjornobyl-gedicht zoals vertaald door Taïsiia Nakonechna en verschenen in de Oekraïense vertaling van mijn dichtbundel "Plattekaas met alsem".  Een wereldpremière!  Ze zong tevens haar lied "Leleka" (ooievaars) gebaseerd op een oorlogsgedicht van mij zoals vertaald door Kelia Likerenko en aangepast door Lena Ivanova.  Een sterke performance!

Diezelfde avond werd ik geïnterviewd door Iryna Ivanova, de Oekraïense correspondente voor  het televisiestation "INTER" in Brussel.  Zij is de opvolgster van Olena Abramovych die mij in de lente van 2021 interviewde in Gent naar aanleiding van de publicatie van de Oekraïense vertaling van mijn Tsjornobyl-dichtbundel "Plattekaas met alsem".

В Антверпені відбувся благодійний вікенд українського мистецтва

В Антверпені відбувся вікенд українського мистецтва. У галереї на одній із центральних вулиць цього бельгійського міста наші митці знайомили місцевих з українською культурою. Ці культурні вихідні - з концертом, з поетичним вечором та майстер-класами - присвячені 32 річниці української незалежності. Про мистецьку ідентичність українців з Бельгії - далі в сюжеті.

Ця картинна галерея у центрі Антверпена останнім часом стала хабом для нашого мистецтва. З нагоди Дня незалежності в кількох залах демонстрували роботи трьох українських художників з Києва - Ірени Кудрявченко, Анастасії Сахалтуєвої та Олександра Кудрявченка. В експозиції, яка почалась тиждень тому, кілька десятків робіт. Оця мозаїка - авторства Анастасії Сахалтуєвої. Жінка переїхала в Бельгію як біженка і відтоді не марнує нагоди показати іноземцям, що таке українська культура. Анастасія глибоко переживає війну в Україні, і свої емоції передає через творчість.

"На перший погляд, це дві жінки або два янголи. Але я задумувала їх як Україна та росія. росія на вигляд нібито несе нам добро, але якщо придивитися уважно, ми бачимо, що її крило чорне, що вона несе за собою смерть."

Поки Анастасія розповідала відвідувачам про мистецькі роботи та їхніх авторів, у сусідній залі художниця Ірена Кудрявченко в режимі реального часу створювала свою чергову картину. Постежити за процесом і поспілкуватися з авторкою міг кожен відвідувач.

Ландер, відвідувач галереї:

"Я не знав, що це саме українські художники, але мені подобається. Я не знаю багато про українське мистецтво, але цікаво побачити, як відрізняються стилі представлених художників, і це можливість дізнатися трохи більше про іншу культуру. Таке не часто побачиш у Бельгії."

Цей перфоманс від Ірени Кудрявченко - частина культурної програми, яку організатори підготували під завершення експозиції.

Вікторія Розендааль, волонтерка, організаторка культурного вікенду:

"Головна мета - показати бельгійцям Україну, українську культуру, багатогранну, неординарну, показати, що ми тут, і тут дуже багато українців, і бельгійці не дуже знайомі з нашою традицією, вони думають, що ми просто біженці. Ми хочемо показати, що Україна - це нація з багатою культурою, історією, власним рівнем самоідентифікації."

Окрім експозиції, в триденну програму благодійного вікенду ввійшли майстер-класи, лекція з історії, вечір музики та поезії. Співати для відвідувачів прийшла Олена Іванова. Колись у Чернігові у неї був рок-гурт і виступи на фестивалях з авторськими піснями. Зараз жінка живе у Бельгії, куди переїхала з сім'єю після лютневого вторгнення. День виступу почався для Олени з трагічної новини - росіяни поцілили у Драмтеатр в її рідному місті.

Олена Іванова, українська співачка:

"Моя мама в Чернігові в цей час, вона була поруч також. І вона в шоці, вона дуже налякана, і я дуже переживаю. Вранці я навіть була в такому стані, знаєте, що я не знала, як мені співати, бо в мене ком в горлі, я дуже переживаю. Такі виставки, такі заходи, вони роблять гарну рекламу нашій державі у позитивному напрямку. Не тільки що у нас війна, це такий негатив. А ми несемо позитив своєю творчістю."

Компанію на сцені Олені склав бельгійський поет Алан Ванклостер. Він пише вірші про війну в Україні, а зараз створює книжку спогадів українських біженців. Алан також перекладає тексти Олениних пісень нідерландською мовою, а вона його вірші - українською, а деякі кладе на музику та перетворює на пісні.

Алан Ванклостер, бельгійський письменник:

"Я такий радий, що ми познайомились і можемо разом працювати. І це дуже цікаво, я дізнаюсь щось нове, і це працює в обидва боки - я допомагаю їй, а вона - мені, ми разом виступаємо, ходимо на репетиції. На жаль, ми не можемо зупинити війну, і я не можу зробити Олену щасливою, бо щастя зараз дуже складне. Але я переконаний, що позитивні моменти, які ми створюємо завдяки культурі та розмовам, допомагають їй хоч на мить забути про війну чи легше переносити це усвідомлення, що ти біженка в чужій країні з чужою культурою."

На звуки авторських і народних пісень, що лунали з галереї на всю вулицю, сходилися випадкові перехожі й залишались у теплій компанії українських митців. Кожен міг зробити пожертву, адже культурний вікенд був благодійним - для допомоги дітям-переселенцям з інвалідністю, а також для врятованих з Херсона тварин.
​​

Twee dagen later, op maandagmiddag 21 augustus 2023 werd ik op mijn kantoor in Brussel geïnterviewd door Sofiia Nazarenko van Radio France International (RFI).

«До 24 лютого я був пацифістом на 100%»: інтерв’ю з бельгійським поетом, який пише про Україну
Алан Ванклостер — бельгійський поет, який захоплюється Україною та працює вже над третьою книгою про неї. Перші дві книжки автор присвятив Чорнобильській трагедії, а після повномасштабного вторгнення почав писати вірші. Про участь в українському гурті, волонтерство та новий проєкт про українських біженців у Бельгії — читайте в ексклюзивному інтерв’ю для RFI. 

Автор:Софія Назаренко

Алан Ванклостер — бельгійський поет, автор збірки віршів «Прісний сир з полином», роману «Прекрасна бідна Прип’ять», присвячені Україні. Зараз митець є учасником «Тріо Олени Іванової» — гурту, який заснувала пара українських біженців у Бельгії. 

— Ви почали цікавитись Україною ще до повномасштабного вторгнення. Що привернуло вашу увагу?

— Раніше я знав про ядерну катастрофу в Чорнобилі 1986-го року, тоді мені було 24 роки. Але я не знав про її наслідки. Я не знав, що 50 000 людей із міста Прип'ять були евакуйовані назавжди, що в зоні відчуження також були села і загалом було евакуйовано понад 100 000 людей. Коли я прочитав книгу про це, то був дійсно шокований: як це можливо, що я цього не знаю? Тож я почав дізнаватися і познайомився у Фейсбуці з українською поетесою, які писала вірші про Чорнобиль — із Любов’ю Сиротою. Одного разу вона запитала мене: «Чому б тобі не приїхати до Києва до мене в гості?» Я відповів: «Добре, чому б і ні?». Я не знав раніше Україну, але подивився в інтернеті фотографії, побачив, що це надзвичайно красиве місто і сказав: «О, так, я приїду». 
Там я познайомився з очільницею ГО «Земляки» Тамарою Красицькою, яка допомагає постраждалим внаслідок Чорнобильскої катастрофи. У Києві я відвідав музеї, парки й церкви — мені дуже сподобалося. З цього почався мій інтерес до України та її історії. Я почав усе більше читати про Україну, а потім висловив враження у двох книжках: спочатку поезія, а потім роман, заснований на історії Любові Сироти, колишньої мешканки Прип’яті. Мої вірші переклала українська поетеса, яка проживає у бельгійському місті Гент, Таїсія Наконечна. Зрештою переклад моїх книжок був опублікований в Чернівцях, тож я маю приємний досвід. 

— Зараз ви пишете вірші про війну в Україні. Що вас надихає та де черпаєте натхнення? 

— У мене були друзі в Україні, але також є й друзі-українці, які живуть у Бельгії понад 10 років. Тож я був стурбований коли почалася війна. Я хотів знати, що з ними. Любов Сирота жила в Іванкові й провела два місяці в окупації. Протягом цього часу я не міг зв’язатися із нею, я не знав, чи жива вона, чи не поранена. За два місяці я був радий дізнатися, що вона жива, і після звільнення переїхала до Австрії разом із чоловіком. 
Із початком повномасштабного вторгнення я відчував усю цю несправедливість, я був злий. Я щодня стежив за новинами, дивився телебачення, слухав радіо. Тож я почав писати вірші, а минулого червня побачив запрошення на виставку картин молодої української художниці-біженки Марії Плокути. Я був дуже задоволений і навіть купив одну картину.  Тоді вона запропонувала розповісти свою історію. Я погодився, бо зі свого досвіду знаю, що реальні історії людей набагато цікавіші та допомагають сформувати власний погляд на ситуацію. Я сказав їй: «Це допоможе мені писати кращі вірші». 
Так я почав робити інтерв’ю з українцями. І тепер, за рік, я маю 16 історій. Тож цей проєкт у певному сенсі став моїм пріоритетом. Поки я припинив писати вірші, я візьмуся за них після завершення збірки інтерв’ю з біженцями. Тепер до цих інтерв’ю я планую додати власну історію про те, як я зустрів цих людей, і що я відчував. 

— Коли ви плануєте видати цю книгу?

— Сподіваюся, до кінця цього року. Зараз я завершую писати, а потім я маю вичитати текст і відредагувати. У вересні я передам книгу видавцеві, сподіваюся, до Різдва її опублікують. 

— Ви є учасником «Тріо Олени Іванової», де авторка пісень Олена Іванова та басист Віктор Райський є українцями. Як вас звела доля з цими людьми? 

— Сімейну пару Віктора та Олени я зустрів у моєму рідному місті, Ділбеці, в липні 2022 року. Я завітав на українську виставку, де вони виконували пісні для українців. Після концерту ми познайомилися і стало зрозуміло, що Олена дуже відкрита та комунікабельна. Вона одразу ж захотіла розповісти свою історію для мого проєкту. Тож після інтерв’ю ми почали зустрічатися знов, бачитися на концертах. 
Під час виступів Олена виконувала кавери на зарубіжні пісні, однією з них була — «Don`t worry, be happy». Я думав: як це можливо? Людина, яка покинула свою країну, втратила все, переїхала до іншої країни з іншою мовою та способом життя, дає мені, бельгійцю, урок позитивного мислення. Я був дуже враженим цим, бо має бути навпаки. Згодом вона мені сказала, що відома як найоптимістичніша мешканка Чернігова. 

— Зараз ви співаєте разом із Оленою та Віктором. Як ви вирішили долучитися до гурту?

— Це відбулося спонтанно. Після наших перших зустрічей Олена попросила мене перекласти деякі її пісні нідерландською мовою. Першою була пісня «Голос мого серця», які й досі залишається моєю улюбленою. Я дуже швидко розібрався із перекладом, з римою та з усім іншим. Я був дуже задоволений своєю роботою. А потім Олена попросила мене навчити її вимовляти слова. Тож я їздив до неї вечорами, вона грала на гітарі, я співав, а вона слухала. 
У жовтні я сам організував для неї концерт у своєму рідному місті. На той момент я вже переклав для неї дві пісні. Вона сказала, що їй буде комфортніше, якщо ми заспіваємо разом. Тож ми об’єдналися. Для мене це було компліментом, що професійна співачка запросила мене заспівати з нею.
Потім я попросив Олену покласти мої вірші на музику. В основу першої пісні, яку вона написала, ліг вірш «Ромашка». Це пісня про українку, яка не знала що їй робити на початку війни — чи залишитися в Україні з чоловіком та захищати свою країну, чи поїхати з дітьми за кордон, щоб вижити. Коли в тебе є запитання, на яке ти не можеш знайти відповідь, то ромашка підказує тобі «так» чи «ні». 
Минулого тижня в Антверпені ми виступали разом: ми поєднали поезію та музику. Наступного тижня ми виступимо під час святкування Дня Незалежності з тією ж програмою. Цей культурний обмін дуже цікавий для мене, і це не лише музика. Я також працюю разом із молодою художницею з Києва Ольгою Литвиненко. Зараз вона живе у Брюсселі та малює картину на основі мого вірша, який Олена поклала на музику. А ще я купив у неї картину, яка прикрашатиме обкладинку моєї нової книги.  

— Ви співаєте українською та нідерландською. Чи важко було вивчити текст українською мовою? Чи подобається вам українська мова? 

— Так, було досить складно. Ще до поїздки в Україну я зосередився на алфавіті. Збивало з пантелику те, що деякі літери однакові, проте різна вимова. Але я звик читати алфавіт, а потім вивчив деякі слова. Я знаю, що ім’я моєї подруги Любові означає кохання, я можу сказати «добрий день», «добрий вечір», «дякую», «будь ласка», «смачного». Але для того, щоби заспівати, мені довелося вивчити слова напам’ять. Мені довелося трансформувати текст пісні в мій алфавіт, а потім вчити. Пісня «Червона калина» — дуже гарна. Мені подобається українська мова, я відчуваю, що вона звучить дуже приємно.

— Ваше тріо бере участь у різних благодійних концертах. Чи плануєте ви розширювати діяльність утрьох в цьому напрямку? Які можливі перспективи та цілі ви бачите в подальшому розвитку благодійних ініціатив разом із вашими колегами-музикантами?

— Так чи інакше, цей проєкт культурного обміну незавершений. У нас є нові запрошення в Мехелені, в Антверпені, в Зелліку, в моєму рідному місті. Так що проєкт триває. Наприклад, цього тижня в нас два концерти до Дня Незалежності. 

Щодо благодійності, разом із моєю колегою Вікторією Шевченко на початку повномасштабної війни ми організували збір допомоги, яку відправили в Україну. Це був зимовий одяг, харчові продукти, консерви, медикаменти. І ми отримали хорошу реакцію — багато людей приходили по кілька разів, купували їжу та передавали її нам. Також разом із Оленою ми збирали кошти на дрон для її брата, бо він — захищає Чернігі. Тоді ми заспівали «Червону калину» чотирма мовами.
Певним чином кожен наш концерт — благодійний. У нас є скринька, люди можуть туди покласти гроші, які ми потім відправляємо до України. Також своїм друзям із Чорнобиля я час від часу надсилаю гроші — для громадської організації або їм особисто. Я маю добре оплачувану роботу: я не багатий, але я можу ділитися грошима з іншими людьми, які цього потребують. Це мій сенс життя, тож, безумовно, я буду продовжувати це робити. 

— Звідки у вас таке сильне бажання допомагати Україні?

— Я думаю, що відповідь уже сказана. У мене є друзі, а дружба та любов — це дві найважливіші речі в моєму житті.  Дружба — це різновид любові. Я люблю цих друзів. 
Знати когось — означає любити когось. Є гарний вислів єврея, який був у концтаборі та пережив жахіття Голокосту, він сказав: «Я хочу розповісти свою історію, бо кожен, хто слухає свідка, стає свідком сам». Я чув багато свідків, тепер я сам є свідком — це наче частина мого життя. Знову ж таки, ця несправедливість така жахлива, мої друзі страждають. Чому вони повинні страждати? Немає жодної вагомої причини. Всі ці люди страждають, і я хочу це зупинити, я хочу допомогти їм. Це несправедливо, що я в мирі й багатстві, а вони приїжджають, втрачаючи все. 
Я знаю, що ви всі (українці -- ред.) дуже вдячні Бельгії та іншим країнам. Польща, наприклад, багато зробила і робить для українських біженців. Тут українці кажуть мені, що дуже вдячні, і для них важливо те, що бельгійці слухають їхні історії. Я розумію, що щастя — це щось неможливе зараз для біженців, і для багатьох людей в Україні, які втратили друзів,  сім'ю, отримали поранення. Ці люди виживають від моменту до моменту. Але приємні моменти, які я можу подарувати Олені та її родині, дають їм змогу жити далі та не впадати в депресію. У мене немає жодної іншої подруги, з якою б я так часто бачився. Вчора я купив вживане піаніно для її доньки. Олена — моя найкраща подруга, я дуже люблю її. Але вони так багато мені дали у відповідь — дружбу, вдячність. Олена — професійна співачка, вона поклала мої вірші на музику і це чудовий досвід для мене. Тож це приємно і збалансовано.

— Протягом останніх півтора року ви часто зустрічається із українськими біженцями у Бельгії. Чи могли б ви поділитися вашими спостереженнями або враженнями від цих зустрічей? Як ця діяльність вплинула на вас особисто та на вашу роботу взагалі?

— На це я міг би відповісти, що відповідь ви знайдете в моїй наступній книзі. Але спочатку про вплив на моє особисте життя. Я починаю свою книгу фразою: «Якщо ви попросите мене розповісти про 2022 і 2023 роки трьома словами, відповідь буде дуже простою: Україна, Україна, Україна».  Все моє життя перевернулося. До 24 лютого 2022 року я мав ліві політичні погляди, я був пацифістом на 100%. А тепер — ні, я вважаю, що важливо давати Україні зброю і дозволити їй боротися за свою свободу. Кожна нація та країна має право бути вільною та ухвалювати власні рішення. А тут є диктатор, який знищує цю свободу. Це несправедливо, Україна сама має вирішувати, чи вступати до ЄС та НАТО, а не Путін. 
Коли я робив інтерв’ю з біженцями, я зрозумів, що всі вони покинули свою країну, бо хочуть мирного майбутнього для своїх дітей. Більшість із них — це жінки з дітьми. Мене шокувало те, що люди кажуть, що проживають не своє життя. Вони не можуть планувати майбутнє, виживають з дня на день. 

— Ви тісно співпрацюєте з українськими митцями, ви відвідували захід, присвячений українській культурі, Дню незалежності України. Як ви сприймаєте українську культуру з погляду іноземця? Що вам подобається найбільше?

— Із літературою досить складно, тому що я не читаю українською, але у мене є один досвід спілкування з перекладачкою. Я віддав їй свої вірші англійською та нідерландською мовами, аби вона зробила переклад українською. Вона сказала, що мені варто попрацювати над поезією, бо вірші ще не готові. Перекладачка не змогла пояснити, що вона мала на увазі, але я це побачив, коли вона зробила переклад. У Бельгії римовані вірші вважаються старомодними, так більше не пишуть. Якщо ви так напишите, то всі подумають, що ви людина з 19-го століття. Але перекладачці вдалося заримувати всі 27 моїх віршів. Тоді я зрозумів, що для молодого поета в Україні формат та рима все ще є важливими. 
Картини для мене звичайно доступніше, аніж література. Щоб розуміти їх, мені не потрібно знати мову. Тут, у Бельгії, та на Заході загалом, багато хто переймається тим, як зробити щось надзвичайне, нове та привернути увагу. В нашій країні протягом століть існувала традиція досить хороших художників. Гадаю, ви чули про Рубенса, Брейгеля або Магрітта. Отже, в нас були митці з хорошою технікою, які знали, як досягти нових кольорів. Зараз ми втрачаємо цю здатність, бо зараз важлива ідея, концепція, яка шокує людей. Коли я відвідую виставки українських митців, мені подобається те, що я бачу: фігури, пейзажі, портрети. Картини мають меседж. І я його відчуваю. На цих картинах завжди присутній світ, і це те, чого мені не вистачає в бельгійських художниках.

— На своїх виступах ви часто вдягаєте вишиванку -- традиційний український одяг. Чи плануєте ви знову відвідати Україну, можливо, після перемоги? Чи є у вас у планах ще якісь творчі проєкти, пов'язані з Україною?

— Так, звичайно. Я знаю, що Львів і Одеса — найкрасивіші міста у світі, але я також хочу повернутися і до Києва. Коли війна закінчиться, Олена, можливо, повернеться до Чернігова, а може поїде відвідати свою матір. Тож я теж хотів би поїхати з нею, аби побачити, як вона жила раніше. 
Зараз я пишу книгу про історії біженців, а після цього повернуся до своїх віршів. Я хочу і далі працювати над ними. Я хотів би перекласти вірші українською мовою і видати одразу однією книжкою — вірші нідерландською та українською. А потім? Я не знаю. Два роки тому, коли я робив презентацію книги про Чорнобиль, журналіст запитав, чи маю я ще ідеї. Я відповів, що ні, але за кілька місяців після цього почалася повномасштабна війна, я почав писати вірші, і зараз у мене знову є два проєкти. Тож відповідаючи зараз, що я буду робити далі — не знаю. Але, можливо, за пів року я матиму відповідь.
​